[ Читаємо під музичний супровід, що внизу]
Вона завжди була майже щасливою дівчинкою. Ще далеко у дитинстві вона була: веселою, наймилішою із усіх, але вже тоді вона відчувала, що чогось ... чогось зовсім малесенького ... , але важливого ... їй не вистачає.
Потім вона підросла, стала дорослою і ще більше красивою.
І ось вона- випускниця гарного вузу, дівчина із гарними перспективами, стабільним особистим життям із впорядкованими днями і вона як завжди - майже щаслива.
Є такі люди, яким стан майже щастя цілком підходить. Як кажуть дурні: " Краще синиця в руках, ніж журавель у небі". Хтось не сміливий і нещасний придумав цю фразу, щоб виправдати власне "майже щастя". І оте майже щастя прижилось. У світі 90% людей живе "майже щасливо" до смерті. А що ?
- Це ж нормально !
Вона не була винна у своєму майже щасті, просто привикла, просто боялась, просто її ніжне і таке тендітне серце - боялось. Боялось болі, страждання, боялось ризикнути. Колись її вже поранили і тоді вона дала собі слово, що краще мати "майже щастя" ніж страждання через те "велике почуття".
Але була у неї найпрекрасніша риса - вона дуже любила Бога. Тільки йому довіряла усе найболючіше, найпотаємніше, тільки перед ним на самоті часами плакала від свого "майже щастя" ...
Вона не знала, що Господь має для неї ту частинку ... Вона не знала, що десь там, є хтось, хто просто своєю присутністю зробить її цілісною. І те "майже щастя" пропаде.
Того дня хтось вперше у житті, ніби випадково запізнився на електричку і вирішив їхати поїздом, того дня якийсь хлопець чомусь сів на на те, а не інакше місце, того дня вона чомусь сіла біля нього і вони якось так дивно познайомились.
Господь робить подарунки тим, хто просить, але якщо ти повертаєш Богу його ... то не чекай більше ніколи ...
Так, це був подарунок ... І вона мала б це зрозуміти одразу ...
Вона з обережністю, трохи на довше, ніж зазвичай, поглянула йому в очі і страшно налякалась ...
бо вперше у чиїхось очах побачила себе ...
А ще, поряд з ним, все ставало якось дуже нереально - казково. Не так як завжди. Час поряд з ним летів так швидко і так не помітно. Чого брехати ? Десь у серці у неї щось відбулось, вона вперше в житті відчула, що їй уже нічого не бракує ... Що вона не майже - а щаслива. Просто ... без пояснень.Інколи люди намагаються пояснити такі речі, але не варто ... У дива потрібно вірити, а не розуміти їх ...
Вони ледве познайомились, а уже спілкувались наче знаються 100 життів.
У неї був хлопець і з ним вона була "майже щаслива". Але лише думки про нього дарували її серцю ті відчуття, про які мріє кожна маленька принцеса.
Він був, як вона казала - фантастичним. Можливо так і було, адже він мав рідкісний дар - чути голос серця, і не тільки свого ... Він одразу зрозумів цей знак ... Важко було збагнути як можна любити когось знаючи цю людину лише декілька тижнів ... Але вірив вищим силам, що так треба.
Він потайки молився, щоб Господь забрав її з його серця. Бо знав, що велика любов - це великі страждання. Але він умів довіряти. Господь запевнив його, що так треба, що це його місія. І він погодився.
Так тривало довго. Вони спілкувались, боялись, таємно любили один одного ... але не признавались в цьому ... навіть самим собі. Але вона не могла залишити своє "майже кохання". Бо була занадто доброю, боялась зробити комусь боляче, як казав Холмс немає страшнішої залежності, ніж почуття обов'язку та вини. Вона спільні спогади вважала іскрою вмираючого кохання. А можливість зробити комусь боляче- змушувала все ж робити ще більш боляче і собі, і "майже коханому". Так звикла до того "майже щастя". До того, що сьогодні добре, завтра- болісно до смерті і жити не хочеться, а після завтра знову може бути.
З ним вона бачилась, щоб відчути щось нове. Щось таке, що "майже хлопець" не міг їй дати. Не тому, що не хотів. А просто не міг ... Він не був створений для неї. Він мав стати ідеальним для іншої. Але вона цього тоді ще не розуміла ...
Диявол також криється у "майже". Бо він то сам "майже добрий". Він упав із неба, бо подумав, що "майже Бог". І тепер успішно навчає "майже ремесла" усе людство.
Ви помітили яке воно небезпечне ... оте "майже" ?
Вона жила -"майже", і лише з ним була- все. А він був- все і лише без неї був- "майже".
Вона відчувала, що це усе не так просто ... Бо інколи якось дивно просто знала, що він у цей момент молиться за неї. І раптом її проблема зникала. Вона не знала, що Бог створив його ангелом, але крила віддав їй ...
Вона не знала, що забирає у нього можливість літати, а у себе- піднятись з ним на небеса ...
А він знав ... Він знав багато ... Більше ніж треба. Він отримав цей дар: " Знати речі, які приховані від інших",ще у дитинстві. Через це його остерігались рідні та друзі, бо була в його очах якась містична сила. Але він знав, що Бог його обрав, він знав, мусить за це сплатити ціну. І знав яку: страждання через любов близьких.
У нього був величезний потенціал, він умів усе, він був усім ...Але лише біля неї. Лише їй одній він хотів присвятити свої досягнення ...
НІХТО НЕ ЗНАВ ПІРАМІДУ ЙОГО ЛЮБОВІ. А вона була у нього другою. Найбільше він любив батька - Творця. А далі була вона. Творіння Небесного Отця. Лише у ній він так виразно бачив лагідну руку геніального Творця.
Він любив кожен її подих, кожну усмішку. кожне зітхання. Він страждав за неї коли їй було боляче, він молив Бога, шоб переклав її терпіння на нього. І страждав, щоб їй було легше.
І інколи у неї пропадало те "майже". Вона думала, що це її "майже коханий" постарався. Але - ні.
Це - просто, ангел без крил забирав її біль.
Він міг бачити майбутнє. І це було нестерпоно. Наївні підлітки, дивлячись фантастичні серіали, мріють про таке. Та вони не знають, що його видно в усіх варіаціях.
Господь намалював нама карту життя, але компас у нашихруках. І до компасу він не пхається...
Лише ніжно підказує. Але ті, хто йде хоч і передбаченим але не своїм шляхом уже не можуть повернути втрачене. Відповідальність за вибір лежить лише на нас.
І він поставив її перед вибором. Вона завжди знала. що це станеться і так сильно цього боялась. Страх заволодів нею, а мала б - любов.
Він чекав, надіявся, молився. Вона плакала, не знала, не зробила нічого ... залишилась " майже щасливою". Пройшли "майже" щасливі роки. І він, і вона "майже" щасливо одружились.
У них народилисьдіти від "майже щасливого кохання". І бувало десь колись, серед ночі, у спальні, коли "майже коханий" спав. Було чути тихий, але напевне найболючіший плач на землі. Повірте на жаль таких сліз безліч, щоночі по усому світу мільйони людей .. отак платять за свої помилки. Вона лежала і усвідомлювала, що ніколи його не любила, що не його вона б хотіла бачити на весільному відео, що вона не тільки забрала крила в ангела, але й, що заборонила бути ангелом собі.
Вона плакала і перед очима була його посмішка, його голос, його пісні, його ... усе його.
Він став відомим. Хоч і без крил. Той біль який розривав його із середини, давав сили щось робити. Він став відомим політиком, надихав мільйони своїми промовами, змінював світ на краще ...
У нього була знаменита красива дружина. Але він би усе це віддав за її погляд.
Кожного разу стоячи на трибуні та кажучи промову, у нього текли сльози ... і це зворушувало людей. Але ніхто не знав чому ? Ніхто не знав, що у його мріях за трибуною він тримав за руку її ...
Мрія збулась ... Але лише "майже" ...
Як завжди музичний супровід :)
Коментарі