Інші розповідали, що той хлопчик, імені якого ніхто не памятає, тільки но навчився ходити уже біг до дороги. І слів, що так не можна, що ще ніхто не переходив, ти загинеш, ти ще маленький ... він не розумів. Як ти поясниш дитині, що це неможливо ? Якщо у її світі ще усе можливо!
Так проходили дні, місяці, роки. Хлопчик підростав і уже потрохи почав забувати свою мрію. Суспільство зробило свою роботу: він став гарним учнем у школі, батьки пишались ним і завжди виставляли це напоказ.
" Ось дивіться це наш син, він відмінник, на нього уся школа рівняється" - звичайні розмови, звичайних батьків. Опинившись в такому вакуумі хлопчина уже і не згадував про ті дні, коли він із останніх сил виривався від тата і кидався у стопрону дороги, пробігав 20 метрів і його зупиняли охоронці, що пильнували за тим, щоб ніхто не зробив такої дурниці.
Коли батьки приходили щоб забрати сина, пильність охоронців зменшувалась і він знову виривався і знову біг, чимдужче намагаючись подолати ту рокову відстань, що назавжди роз'єднала два світи. Сил було не так уже й багато, дорогу на шаленній швидкості з усіх усюд пронизували швидкісні машини, що рухались у той заповітний край. І ось ти уже вирвався із свого світу, ти біжиш і не оглядаєшся, ти не бачиш того що позаду ти не хочеш повертатись, відчуття перемоги так близько, що смак звершення затуманює голову і ти боїшся, щоб не впасти. Ти уже бачиш ціль, вона за якихось там 200 метрів. За 200 метрів від тебе уже перший блокпост Нового світу - Світу " Білих полос". Але тут в одну мить ти відчуваєш страшний біль у правому боці і ще мить ти злітаєш над капотом шикарного Maserati. З іншого боку у вечірнє поваітря злітають зойки - це мама кричить у розпачі. А тебе від удару щасливим випадком долі викидає у рівчак. І саме завдяки тому рівчаку тебе не збиває зустрічна і ти можеш спокійно зализувати рани лежачи по вуха у багнюці.
Несамовитої краси "Maserati" навіть і не думаю зупинятись, щоб пересвідчитись чи ти живий чи ні ? Тим хто у ній всерівно ! Ти для них ще один самозванець, ще один інакшодумець, ще один непотрібний клопіт. Ті хто рухаються на великій швидкості з часом уже не можуть навіть при великому бажанні зрозуміти тих, хто ходить пішки. Швидкість руху змінює свідомість, мову, поведінку і все. Вони не думають тими мірками, що люди по ту сторну дороги. Тому на їх милість розраховувати не вартує, вони не твердосердні, вони просто інші ...
Хлопчина прокинувся у госпіталі, яскраве світло лікарняних прожекторі перше, що побачив сміливий хлопчик коли відкрив очі. Але як же не хотілось їх відкривати ! Адже щойно хай і у маренні він був там. У світі де у всіх лише "білі полоси" так чудово: усі мають вдосталь різноманітної їжі, ніхто ніколи не переживає чи буде у нього робота чи ні, адже у тих людей безліч справ, які приносять їм великий дохід. Там немає похмурих обличь, усі завжди веселі і життєрадісні, адже кожен із них займається улюбленою справою. Від того у повітрі в країні "Білих полос" витає щось божественне, щось чого навіть і не збагнути. Там витає відчуття, ейфорія чогось неймовірного. Кажуть там витає сам Бог. Тільки там він роздає подарунки так щедро, як ніде на землі. Цього не описати, і нічим не передати ... це потрібно відчути серцем. О, так) Про серце ... Там у них чисті і радісні серця, сповнені любові і радості, вони так завжди. Як це можливо ? Коли хлопчик у мареві літав над країною "білих полос" він не міг збагнути як так можна ? Бути завжди вдячним за все, радіти кожній миті, перебувати тут і зараз, і насолджуватись моментом ? Він думав, що щастя утій країні приносять гроші і та шаленна швидкість, з якою рухаються тут люди. Але помітив зовсім протилежне: люди не поспішають - мчать машини. Люди ж залишаються спокійними і несуєтливими. Те чого шукав хлопчик виявляється у них всередині. Вони це якось використовують у житті і це щось дає такі шикарні результати.
І ще одне ... Щось дуже важливе, що побачив хлопчик. Він побачив таких сміливців як він, з усього "темнополосного світу". А не тільки з тої провінції у якій він жив. Він не був один, таких відчайдухів було тисячі. І усі вони мали щось спільне. Щось також всередині, не зовнішнє. Якесь світло, чи вогонь, що несамовито рвався назовні. І таких вогнів було тисячі і тисячі. У звичному житті він би такого не побачив. Але зараз у маренні літаючи над хмарами він бачив більше, ширше, правдивіше.
Так ось, що робить ту країну такою процвітаючою - це той вогонь, що у них всередині. На хлопчика зійшло осяяння. Він у свої дванадцять років зрозумів те, чого його батьки не ззрозуміють ніколи.
" Мамо я був там, і вони не погані, як ви мені розповідали, у них є вогонь ... всередині ... розумієте" - тількино прийшовши у себе закричав хлопчина навкруги. Усі у палаті передивились один із одним і сміючись подумали, що хлопчик не сповна розуму. Адже сильно вдарився головою.
"Вони хроші там - яка дурниця" - в один голос сперечались усі. Адже найлегше говорити про того хто згори тим, хто сам внизу.
Пройшов тиждень і хлопчик поправився. Набрався сил і ... дуже змінився. Він не ходив бавитись із іншими дітьми, які лише в іграх вдавали багатих жителів далекої на їх погляд країни. Він мало спілкувався із батьками, які кожного вечора жалілись на долю і казали: "Які ж вони погані ті наші сусіди, навіть допомогти нам не хочуть".
Хлопчик увесь час проводив на самоті, він вдивлявсяу безкрає блакитне небо і намагаючись бути схожим на тих щасливих людей - милувався зорями, говорив із вітром і птахами. Він уже не шукав щастя, він здобував його собі потрохи, проводячи час у роздумах. І хоча він готувався востаннє подолати рубіж між світами, страху уже не було. Щось всередині уже говорило ти уже там, ти уже рухаєшся по долрозі із білими полосами. Твій стрибок буде лише матераільним проявом духовного росту.
Той день увішов в історію країни Чорних смуг, в той день хлопчик 12 років зробив те, чого не наважився зробити жоден дорослий.
Із самого ранку тільки но сонце почало свій рух назустріч світу, хлопчик уже вирушив назустріч долі. Але цього разу він не біг, не спішив. Він впевнено йшов, коли впевнено йдеш, тебе важче збити з дороги ніж коли біжиш і не бачиш нічого навкруги. Коли впевнено крокуєш ти бачиш машини, ти можеш їх обминути, ти можеш відскочити і отримавши лише легенькі пошкодження і йти далі. Країна "Білих смуг"вітає переможців". Такий напис зустрів хлопчина, коли опинився по ту сторону. Виявляється, більшість її жителів переселенці - колишні жителі країни темних смуг. Ця країна формувалась віками: віками збирались тут люди, що здолавши страх переходили дорогу. Тому, як дізнався хлопчик, у країні Білих смуг дуже раді новачкам :)))
Коментарі