Арлі

Був сильний дощ, шибки потрісканого деревянного вікна здригались від примхи стихії. Грім і блискавки раз у раз розривали небо світломузичним феєрверком а моя душа раділа. Не знаю чому води я боявся а дощ любив. Кожного разу зустрічаючи його прихід я з трепетом і передчуттям чогось хорошого вмошчувався біля вікна і починав мріяти. Мрії це напевно єдине в чому можна себе не обмежувати … Мрія це те, що робить тебе кращим навіть якщо ти таким ще не є … І я цим користався …

Я мріяв про далекі світи, про неймовірні пригоди, про заборонене кохання …

І так я засинав. Із мрій я плавно переходив у світ снів. Там теж бувають чудеса.

Притемнене світло, величезна зала, шквали оплесків і яскраве біле світло прожекторів. Я біля великою сцени, позаду безліч людей, попереду
десять найкрасивіших дівчат міста …

Ненароком озирнувшись я зупиняю свій погляд на ній … І світ зупиняється … Завмирає …

Її прекрасні білі локони так досконало пасують до милого ангельського обличчя, її тендітний стан підкреслює особливість і неповторність першої красуні, а очі … ЦІ очі неможливо забути, вони такі добрі і нжні, що потонути у них було б моїм найпершим бажанням а милуватись ними можна усю вічність …

І ось так я нахабний незнайомець витріщаюсь на неї … Серце не витримує такого хвилювання і я приймаю рішення піти геть, щоб не випробовувати долю …

Не встигаю зробити і кроку як чиясь ніжна рука торкається мого плеча … Я повертаюсь і бачу її – найгарнішу дівчину вечора.

«Я не змогла встояти перед твоїм поглядом» - ніжно шепоче мені вона. НЕ встиг я оговтатись як ми уже цілувались, це були прекрасні поцілунки. Я відчував її силу, я відчував її красу, я відчував, що з нею щось не те …

Блаженство тривало недовго, вона востаннє пригорнувши мило глянула мені в очі і зникла десь за кулісами …

Перше, що мені спало на думку: « Як її звати ? »

Я бігав по залу і питав людей чи не знають її імені … І один хлопець мені сказав, що її звати - Арлі Чезберг.

Арлі Чезберг, Арлі Чезберг всю ніч я повторював це ім'я … У мене було ще безліч снів але у кожному з них я пам’ятав про неї … У кожному сні я думав про неї, я відчував смак її губ і розумів, що це  щось особливе, що це був не сон … Все було по справжньому … 

Я пам’ятав, що повинен її знайти …

Ось я уже прокидаюсь, ось уже ранкове проміння пестить навколишній світ, а я риюсь в інтернеті і шукаю її … Немає і немає … Знову немає і нарешті є !!!!!!!!

Радість, ейфорія, думки типу: « Ось це моя доля, ось нарешті, адже таких снів не буває … адже вона лише для мене …»

Пекучий біль, розчарування, страх, і божевілля в душ і у серці … ЇЇ сторінка у Фейсбук «запарило всё.....даже уже рыдать нету больше сил...никогда меня не понимали, что родные что дорогие мне люди....всё, теперь нажрусь и мне похер..., Очень уставшая, немогу больше... Ничего не чуствую....и мне ужасно плохо, притом ещё и настроения пропало((...»

ЇЇ вже немає … Життя не змогло втримати її у своїх обіймах …

Але чому блін вона мені приснилась ? Для чого ? Щоб ще  мене довести ? Чому твої друзі не відписують ? Чому ти не покидаєш моїх думок хоч я більш ніж впевнений, що тебе уже немає серед нас … Чому в мене відчуття невиконаного зобов’язання ? Адже я нічого тобі не обіцяв … нічого …