Вона була хороша. В прямому сенсі цього слова. Красива, цікава, нестандартна – як я. Ми багато часу проводили разом, навіть дуже багато як для просто прогулянок. Багато спільного, одні серіали, подібна музика, вона хотіла грати на гітарі? я-на фортепіано. Я любив дощ і вона теж. І так ми гуляли, гуляли і гуляли.
А потім перестали бачитись, бо чомусь так сталось .. ніхто не міг цього пояснити … Інколи ми згадували один одного … інколи забували і починали зустрічатись із кимось … Із кимось, хто був нам не настільки важливим … не настільки важливим, щоб впустити цю людину у своє серце і душу. Просто так легше, кожен у кого хоч раз серце розбивалось на мільйони друзок підтвердить, що так легше.
Не закохуєшся, того у кого можеш закохатись тримаєш на відстані, щоб раптом знову не поранитись. А от ті особи, що такої залежності не викличуть цілком підходять на ролі хлопця чи дівчини.
Ще трохи часу і ми знову почали спілкуватись. Я хотів зробити їй сюрприз, докладно його спланував і призначив зустріч. Не хепіенд … поспішили … я випадково сказав не ту годину і вона образилась, не прийшла.
І так тривало два роки. Два роки сірих і яскравих днів. Два роки пошуків і розчарувань. Два роки постійного натхнення, і постійного болю. Два роки закінчились і завтра кінець світу.
Усі кажуть не може бути такого, навіщо в це вірити ? Але я так подумав … А може людям потрібна певна умовна точка відліку. Може кожному, хто живе на землі потрібен час для переосмислення, для вироблення нових цінностей і поглядів на життя. Адже, коли ми найбільш щирі і відкриті, коли ми готові жертвувати собою заради інших ? Коли ми скидаємо з себе усі комплекси і може говорити те, що відчуваємоі, не боятись про наслідки ?
- Перед смертю. Ви самі знали відповідь. Саме коли її смак уже близько наші очі відкриваються і ми починаємо бачити.
В один момент ми бачимо справжнє кохання, від якого втікали усе життя, ми бачимо можливості, якими не скористались і ми бачимо Бога, якого не знайшли .. хоч він був завжди поруч … у нашому серці...
Вигаданий чи справжній кінець світу- це саме та нагода, щоб повернутись обличчям до себе і замилуватись, замилуватись собою, світом, Богом, який це все створив і людьми, які це все наповнюють.
Людству потрібен такий день, щоб там не говорили. І можливо це станеться. Можливо в цей день відбудеться щось надзвичайне: люди плакатимуть, усвідомлюючи свою нікчемність в глобальному масштабі, усвідомлення того, що життя не зводиться до заробляння грошей і задоволення статевих пристрастей стане нарешті жахливим відкриттям, а не думкою купки релігійних фанатиків. Можливо, цей день стане важливим в історії, а можливо і ні. Але як би там не було мені передчуття апокаліпсису допомогло.
Остання вечірка, останній танець, з нею, з важливою !
Останні слова: знаєш, мені з ніким не було так добре. Дні з тобою були чимось особливим, а дні без тебе наповнювали жахом моє серце. А думав про тебе і лише це допомагало ранку початись. Тож … іди до мене … і ще, я вже не відпущу тебе, ніколи !
Далі: «Джек Деніелз», щось солодке, і щось найсолодше – кохання.
Остання ніч на землі. Все несказане – сказано ! Все незроблене – зроблено ! Я готовий померти і вона теж. Наші серця чисті, сповнені любові, ми зробили все, щоб зробити цей світ хоч трішки прекраснішим. Місія виконана …
Коментарі