Це був один з найкращих днів напевно для кожного хто
любить сніг. Десь близько 8.30 ранку
тисячі або й мільйони лахматих сніжинок несамовитим вихором линули на землю.
Який гарний початок робочого дня сказав хтось, із першим снігом сказав інший.
Люди раділи снігу оскільки у кожного з них це явище природи збуджує спогади про
дитинство, новий рік і Різдво. Адже це завжди приємні спогади ..
Та серед цього радісного гамору був один чоловік, що
не радів снігу. Він
ненавидів Різдво і зиму, хоча дитинство у нього було
не гірше ніж в інших.
-
Чого це вони так радіють ? Подумаєш сніг,
радість велика . Отак бурмотів собі під ніс цей чоловік поспішаючи на роботу.
Чим більше люди раділи, тим більше
він злився адже не розумів справжньої причини їх радості. Люди раділи не самому
снігу, люди раділи бо бачили у ньому красу Бога. Тільки він міг робити такі
прекрасні речі, тільки він міг дарувати такі чудесні моменти. Люди відчували цю
безмежну любов тому у їх серці оживала
радість і щастя.
Сніг це лише привід радіти життю.
Але сама радість у серці в кожного з нас і якщо ми відкриті для любові то
навіть у похмурій і холодній погоді ми будемо бачити щось прекрасне і варте
уваги.
Похмурий чоловік не хотів бачити
красу навколо себе. Не тільки у природі але і в людях.
Кожен здавався йому злим і
підозрілим. Таке нервове життя надзвичайно сильно підривало його здоровя, адже життя у постійному стресі і
знервованості до нічого доброго не приведе.
Він і гадки не мав, що сьогодні
останній день у його житті. Але ніхто із нас не може цього знати. У якусь мить
він уже лежав на снігу, і хвиля пекучого болю пронизувала його серце.
Інсульт зловив у найбільш
непідходящий момент. Люди, що були поруч підбігли і намагались якось допомогти.
Але чоловік ледве рухаючи губами промовив:
-
НЕ треба нічого робити я відчуваю як
сили покидають мене і я помираю. Але хочу вперше у житті виговоритись тож
послухайте, що я скажу:
« Я не цінував життя поки воно було у мені, я не
бачив краси яка була навколо мене я не хотів відчувати любов яка була у мені. Я
заглушував її і від цього моє серце не витримало. НЕ знаю, чи зрозумів би я це
якщо б не вмирав. Господь стукав у двері мого серця усе життя, але я грюкав
дверима йому перед носом і йшов по житті надіючись лише на себе. Зараз коли я
це згадую страшенний біль пронизує мою душу і вперше у житті я плачу через те,
що відчуваю Божу любов. Я плачу і каюсь у своїй гордості. Я прошу перекажіть
моїм дітям, що я помер щасливим. Перекажіть моєму другу, що я нарешті зрозумів
як це коли сльози течуть, тіло трясе а у серці мир і радість через те, що душу
пронизує любов. Скажіть, йому, що я все зрозумів. Я такий радий, що він має дар
переживати це усе життя. І мені так шкода, що я пережив це лише раз.
Скажіть йому, що я його дуже люблю
! Це мої останні слова любові …
Після цих слів очі колись похмурого
чоловіка закрились назавжди. Люди почувши таку розповідь не могли стримати
сліз. Багато з них завдяки йому змінили своє життя на краще.
Я теж стояв у натовпі людей,
дивився на уже не живе тіло і ридав як маленька дитина. Мені стало шкода, що я не так часто говорив своїм рідним
про те, що дуже люблю їх. Адже чути це хоче кожен. А найбільше той, хто дав нам життя …
Коментарі