Я та Інший Я

Можливо це був сон який не збудеться … А можливо реальність і є моїм сном ?

Була ніч. Темна настільки, що я не бачив нічого навколо себе. На краю замерзлого озера я шукав втрачений спокій і молився Богу. Це не була звичайна молитва, це не була молитва як у церкві. Тут не було лицемірства, бажання щось комусь доказати. Я просив у Всевишнього кохання…

Останнього разу на березі цього озера
моє серце дало величезну тріщину, таку велику і неосяжну, що ніхто ще не бачив другого краю мого серця після тієї ночі …

Я розділився. Нас стало двоє … Один той, що в день відчував біль лише однієї частини мого серця. Інший - прокидався вночі і терпів страшні муки другої частини …

Один жив звичайним життям, вчився, здобував кар’єру, зустрічався із дівчатами. Інший ночами писав про те, що відчував. Писав про те, що мріє зустріти другу частину свого серця, мріє хоч раз доторкнутись до того себе якого вже забув і давно не бачив. Він плакав ночами. Твори його були омиті слізьми уламків колись цілого серця. Він не розумів чому люди роблять боляче іншим, він не розумів чому існує зло і яка його суть. Адже він був тою  частиною, яка ще знала про справжню любов і яка так сильно хотіла поділитись нею із усім світом. Та коли приходив ранок, оживав другий і все починалось знову.  Він не знав любові, не відчував, не бажав.

Всі сили покладав на побудову успішної кар’єри. І це йому вельми вдавалось, чогось іншого він не знав … Він народився без любові …

Та частинка серця була в іншого …

Одного вечора Інший, як завжди, щось писав … Але раптом кинув олівець далеко від себе, швидко вдягнувся і побіг … Дуже довгим був його шлях до мети. Але ось він вже тут: посеред лісу, на краю величезного озера, що як і його серце розділило вічнозелені хащі на два береги… дістатись до яких без човна неможливо …

Інший згадав, що є Бог. Він і сам не знав як це сталось … Та це не так важливо. Він ще ніколи раніше не молився, він не знав як правильно це робити … Але чи існують якісь правила ? Він не знав Отче наш, але це не завадило йому звернутись до небес ?

Він заплющив очі, і почав говорити … Говорив усе, що відчував, про те, як йому боляче, про те, що мріє знайти себе і потім подарувати того цілісного себе комусь … Всього не згадати, але тоді час зупинився, тоді зірки стали яскравішими і все навколо почало змінюватись. Інший говорив і говорив. Серце його ставало все чистішим і чистішим. Ніхто не знав скільки пройшло часу, як не знають закохані чи довго вони разом чи лише зустрілись .. Адже в такі моменти час зупиняється, щоб ми могли насолодитись цим блаженним почуттям …

Інший поглянув навколо себе, все було як раніше … Тоді він знову заплющив очі і побачив своє серце … Воно вже не було зраненим,  глибокі тріщини не мучили його … Частинка серця іншого стала здоровою і готовою любити, і віддавати любов.

Місяць був таким яскравим, що поверхня озера відбивала зоряне небо … Інший стояв на краю і вдивлявся то в небо, то в озеро … Було так прекрасно … Довго так стояв він. Можливо, стояв би ще цілу вічність … Та зненацька хтось ніжно доторкнувся йог плеча … Інший обернувся і … побачив себе ...