Інколи хочеться прокинутись серед ночі і втекти. Ні,
не те, що ви подумали. Не від когось, просто так !
Давні мудреці казали, що час із 4 до 5 години
зветься годиною Бога. Це найкращий час для роздумів, медитацій і молитви. Адже
в цю частину доби увесь світ спить, все живе відпочиває, і саме завдяки цьому
ти можеш якнайкраще зосередитись на головному.
Ти можеш тепло вдягнувшись вийти погуляти. Величезний
яскравий місяць освітлює дорогу, на
вулиці мертва тиша ти сам порушуєш її своїми кроками. Ось ти уже на
велетенському мості, що ніби розтягнувся між двома світами. Тільки но ти із
землі ступив на нього а ось уже її не видно. Пройшовши густий туман, ти
опиняєшся уже зовсім далеко – на небі. Лохматі білесенькі хмари пестять перила
моста, місячне сяйво тут також якесь яскравіше і від цього тобі робиться так
добре і приємо на серці, що ти приймаєш рішення ще трохи тут посидіти.
Звісно, що очі одразу прикипають до неймовірно
красивого зоряного неба. Ось там пролетіло зірка яка сьогодні востаннє засяяла,
це був її прощальний поцілунок тобі і всім. З іншого боку ти помічаєш велику
ведмедицю, яка ж вона велика та ведмедиця думаєш ти і уявляєш як ти здіймаєшся
у небо все ближче і ближче до омріяних зірок. Твоя душа ніколи не могла думати
земними мірками, твій розум не сприймав законів тяжіння а твоє серце прагнуло
жити не по державних законах а по законах любові. Ти інший. І ти це розумієш.
Саме тому ти приходиш сюди. Бо лише тут ти найближче до того,що у твоєму серці –
до неба. Тобі тут комфортно, ні суєти тобі, ні підлих людей, нічого, що б відволікало
від головного – від пізнання. Цей міст на Грані світів, уособлює всього тебе:
вільного, нестримного, могутнього і загадкового. Цей міст проекція твоєї душі у
матеріальному світі. Для когось це величезна купа металу і бетону але для тебе
він частинка душі.
Коли приходиш додому з прогулянки на годиннику 6.30,
ти задоволено собі посміхаєшся згадуючи
останні моменти і помаленьку без поспіху сьорбаєш каву із корицею. Час Бога
вдався без сумніву …
Коментарі