Можливо ти мене не чуєш, але я не перестану до тебе говорити, не перестану. ніколи. Я буду кричати, кричати до втрати свідомості, але ти мене почуєш, де б ти не була. Ти мене почуєш, в якому б світі б не була ти, але будеш чути мій голос. Навіть
зірки із жалю будуть плакати, а місяць заховається і буде гірко ридати, коли чутиме мій крик. Я кликатиму тебе завжди, шукатиму тебе всюди. Ти чуєш Амаліє? Ти чуєш? Чуєш? Скажи, скажи не мовчи. Знаю, що чуєш! Не мовчи! Скажи хоч слово, хоч слово! Не муч мене так. Не муч мене моє кохання, не муч. Ти же знаєш, я дурію. Так, я вже божевільний. Розмовляю з твоєю авою! Не віриш, подивись!? Твоя сторінка на Фейсбуці, це моя ікона. Твої фото - це мої шпалери; твої слова - це моя музика. Ти - сенс мого буття.
Ніколи ще сльози не були такими гіркими, а плач таким божевільно-істеричним. Ніколи ще Ернест не трощив свої найкращі гітари об стіни, не плакав так сильно, що втрачав свідомість і не хотів приходити в себе.
-Заберіться, геть усі! Зникніть, пропадіть! Нікого - чуєте, нікого не хочу бачити. Не потрібно мене втішати, втіхи немає... немає.... немає-є-є-єєє! Чуєте, вам це не зрозуміти. Ви не кохали Ангела. Ви не кохали св Ангела з небес. Ви кохали грішні створіння. Ви не можете знати, що це таке. Це не минеться! Це вічно, це сильніше за смерть і за кінець світу, і за все...
Я люблю...
Неначе сон, Я бачу казку: біля мене небуття, - так тебе побачив вперше я. Ти - кохання ,ти - життя,Ти - солодка, дивна мрія. Найніжніша від усіх. А сльоза твоя, перлина. Я зітру, я твій навік. Ми, разом будемо завжди. Закохались дві планети, Намалюємо любов,Так не схожу на сюжети, Розіллються в повні ріки, Наші ніжні почуття,Ти шепочеш,Буду вічно,найніжніша і твоя...Не лишай мене одного, Не тікай у дивні сни,Я єдина твоя доля,Тільки я, і тільки ти,Так приємно,відчувати серця твого ніжний стук. Сльози твої витирати,І казати,я люблю...
Амаліє, це для тебе, це тобі. Я ще багато пісень написав тобі. Вернись, я чекаю тебе ).
ЦІ пісні скроплені моїми слізьми Амаліє! Невже ти не бачиш моїх страждань, невже тобі все одно? Де б тим не була з'явись! З'явись, мені або наяву, або ввісні, або у мареві. Мені байдуже. Я і так весь час марю і сплю. Ти для мене єдина дійсність і той день лише тримає мене живим тут. Я хочу до тебе, якщо ти незабаром не з'явишся. Піду за тобою!! Я вже готовий. Тут я все закінчив, ніщо не тримає мене на землі. Тож ще трошки і ми знову будемо разом! Там нас ніхто не розлучить, ми заслужили на такий рай, ми заслужили...
* * * * * * * *
Ернест сидів на канапі у вітальні і
не знав, куди подітись.У дома нікого не було ,крім сестри ,мама з татом на три
дні поїхали відпочити у гори .У важкі моменти ,коли Ернесту було дуже погано
він не хотів розмовляти ні з мамою, ні з татом ,лише зі своєю сестричкою
Бейлі.Завжди розповідав їй про свої проблеми, а також ділився планами на життя
.Бейлі завжди підтримувала Ернеста ,навіть, коли знала, що він не правий.Тому
за це заслужила повну довіру у нього.Інколи Ернест приходив додому, заходив у кімнату до сестри і
розповідав, що його сьогодні довело ,а оскільки у Ернеста був запальний
характер, то у нього майже щодня траплялись усілякі курйози.
Тому
бідненька Бейлі була приречена годинами вислуховувати нарікання
Ернеста.Зазвичай після того, як він
виговорився ,у нього починалась друга стадія – будування масштабних
планів помсти,знищення і обесславлення тих, хто його образив.Адже Ернест завжди
казав : «Ернест Файтмен прощає швидко,але пам’ятає усе життя»
Сьогодні
Ернест усвідомив що Амалії немає ,її просто немає і все.Бейлі лише прийшла з
пар і була втомлена, адже ,дуже багато часу приділяла науці,вона вивчала
Англійську філологію , і була найкращою студенткою курсу.Та незважаючи на те,
що мала багато вчитись,Бейлі вирішила трохи розважити Ернеста.Бо , коли зайшла
у гостьову кімнату,побачила що у Ернеста щось сталось.
-
Ернесте ,що у тебе ? Ти щось надто сумний …
-
Бейлі ,ти що не знаєш, моя Амалія зникла,просто зникла
безвісті і все ,рятувальники обшукали увесь Соллікс, її ніде немає.
-
Як прикро,я навіть не можу тобі сказати «не переймайся»
.Адже, це жахливо,я сама була з нею знайома,такої дівчини як Амалія не те, що у
Солліксі , у всьому світі немає.
Бейлі
пам’ятала той день… 5 травня, здається.Як Ернест увірвався до хати із криком : «Я
зустрів дівчину –ангела у людській подобі» .Бейлі тоді працювала над статтею
для наукового журналу, але почувши таке не втрималась.Запросила Ернеста у свою
кімнату і сказала : «Ну, братику, розказуй ,можливо ти мене здивуєш ??? І
скажеш, що у тебе постійна дівчина з’явилась ????»
І
дійсно брат не розчарував Бейлі ,було помітно, що це було кохання і дуже
незвичне кохання.Погодьтесь,не часто чийсь брат зустрічає неймовірну дівчину у
церкві і забігає із криком у хату.Тим більше, що вона знала Амалію , такої
спокійної , врівноваженої і красивої
дівчини вона більше не знала.А для
вибухового характеру Ернеста саме така дівчина і була потрібна.Тому Бейлі
дуже раділа, що нарешті у Ернеста є дівчина, що так добре впливає на нього.
Ти
мусиш бути сильним ,знаєш дива трапляються ,тож треба вірити, що ти ще із нею
зустрінешся, – сказала Бейлі і обійняла брата, який ледь не плакав.
Ернесте,
я б залюбки з тобою просиділа усю ніч, але мені потрібно вчитись.Я через
годинку до тебе зайду ще поговоримо.
-
Дякую тобі Бейлі,ти права, потрібно вірити у диво.
Бейлі
пішла на другий поверх у свою кімнату , тільки- но почала вчитись, як подзвонив
її хлопець .Мелтон був щасливчик ,адже, подобався не лише Бейлі, але й
Ернесту.Просто Ернест був у дуже хороших
стосунках із ним. Колись Ернест із
Мелтоном займались разом карате ,тож, коли Бейлі казала, що йде гуляти
з Мелтоном,Ернест не переживав.
Ернест
у той час сидів все на тій самій канапі у гостовій кімнаті і дивився у стелю.
-
Як би мені собі настрій підняти ? – роздумував Ернест
І
згадав, що у шафі є непоганий запас спиртного і хороші сигарети.Це завжди
стояло напоготові для татових друзів,які любили частенько посидіти покурити
сигари і випити віскі .
Придумав,
треба напитись, це не завжди допомагає, але що ж мені втрачати ?
-
Нічого ,- Сам собі відповів Ернест.
Відкривши
антикварну шафу Ернест вийняв пляшку текіли ,великий стакан і пачку сигарет.
Потім
знову повернувся на канапу.Налив собі текіли і швидко випив
-
За тебе Амаліє,щоб сталось чудо і ми ще зустрілись.
Закуривши
сигарету, Ернест відчув, як впливає на
нього алкоголь, по тіло розходилась приємна хвиля легкого оп’яніння.Та це був
лише перший тост Ернеста .За годину часу пляшка Текіли спустіла ,так само, як і
пачка сигарет.
Важко
уже було вставати та Ернест із словами : «Амаліє, дивись,дивись кохана, це
через тебе я так напиваюсь,і це лише початок»
І
справді, це лише був початок,наступною піддалась пляшка мартіні і ще одна пачка
сигарет.Ернест уже встати не міг .Лише, дивлячись звуженими як у кота зінницями
на шафу, з важкістю казав « Пляшка прийди,пляшка наказую тобі прийти,ти моя
раба, ти мусиш мені підкорятись,наказую тобі прийди до мене сюди і захопи з
собою ще сигарет, а то у мене закінчились».
Цей
незрозумілий лемент почула Бейлі ,
знаючи, що Ернест любить у важкі часи випити,одразу ж зрозуміла, що тверезого Ернеста
сьогодні уже не побачить.
-
Братику, ти навіщо напився,це не допоможе ?!
-
Знаю сестричко моя ,знаю. Але ти знаєш… трішки
допомагає,особливо, коли я відключусь,
тоді допоможе.
За
мить Ернест уже міцно спав.Бейлі принесла теплий коцик і накрила його .
Спи
братику і нехай хоч у снах тобі буде легше.
* * * * * * * * * * *
-Привіт Хайк! Ти Ернеста не бачив? Бо вже два дні не можу до нього додзвонитись.
-Що? Не можеш? О, ні... я цього і боявся. Я теж його шукав, не хотів тебе раніше часу засмучувати, але його ніде немає.... Може це через....
-Ти ж не думаєш? Ти ж не хочеш сказати... не кажи такого. Ти просто як і я погано шукав! Чуєш, ти, погано шукав. Не смій так думати! Ти забув наші концерти, ти забув, що Ернест наш талант.? Він би не покинув нас, він не міг би забути концертів "Lucky Boys"! Ти забув, як він казав, що гурт - це єдина його сім'я...а?? Що ми його брати! Ти забув?
-Джош, я не казав цього. Але ти розумієш ситуацію, ти повинен розуміти. Ми мусимо бути готові до всього. Після її появи його світ змінився. Він тільки і говорив, що хоче чим пошвидше до неї. Ти розумієш про що він казав?
Гора ВІрчібула була найгарнішою, найвеличнішою і наймістичнішою горою у світі. Усі знали, якщо хочеш знайти відповіді на питання, тобі необхідно саме на вершину. Подейкують, що там живе відлюдник монах, який може допомогти. Але живим звідти повернувся лише один. І то одразу ж у психушку.
Казав, що там на горі демони і ворота у пекло. Правда йому ніхто не повірив. Тож всі зникнення пов'язували із жахливим вітром , висотою із жахливими смертоносними лавинами.
- Гаррі, чорт тебе побери, рухайся! Не затримуй народ. Сьогодні маємо дійти до Місячного перевалу,
там і заночуємо. У нашому розпорядженні дві великі печери. Та клята гора має бути нарешті здобута. Тому всім бути дуже обережними. Мене чули?
Було вже під вечір, тому снігом курило, як у люту зиму. а вітер був ще холодніший і сильніший. Перед очима були лише пагорби, засніжені перевали і велетенський місяць. А про вечерю можна було й забути. Керівник експедиції чітко сказав, що поки ваші дупи не будуть на Місячному перевалі, ніхто і не подумає про поживу. А Місячний перевал ще був далеченько. Зате всі вже зрозуміли і знали чому він називається "Місячним".
Гаррі, керівник експедиції, в час обідньої зупинки вирішив трохи розважити відчайдухів та розповів легенду про Місячний перевал:
Колись давно тут жили нащадки Богів: сильні і розумні люди, які створили велетенську державу, що у нас називають Атлантидою. Рівними їм не було нікого, вони володіли такими технологіями про які нам і мріяти годі. Міста, що були навколо цих гір, були казково багатими. Було у них всього до схочу. й ніякі інші народи не могли завоювати їх, бо сила атлантів була нездоланна. Кажуть, не брали їх ні ані стріли, ані мечі, навіть списи. Але мали вони і горе, горе, що з'їдало їх із середини. І винними в цьому були найстарші жителі, а також предки. Ще давніше великий князь Атлантиди Василевс зробив помилку - уклав угоду із Союзом Чорного Каменю. Це був союз демонічних божків, що шукали притулку на землі. І потребували допомоги безсмертних, якими були Атланти. Внаслідок цієї угоди атланти отримали союзників і завоювали з їх допомогою інших безсмертних, яких до цього часу не могли перемогти, через рівність сил. Але були зобов'язані по восьми кутах свого царства збудувати по храму - піраміді для кожного з демонів, де щомісяця мали приносити йому в жертву молоду полонянку, яку вибирав собі демон.
Так спільно зі союзом Чорного каменю жили собі атланти. Поки не трапився один грандіозний випадок:
цар Василевс почав війну із родом непокірних напіватлантів, що відмовились платити данину.
Почалась війна і за короткий час Василевс із союзом Чорного Каменя знищили майже усіх непокірних і взяли із їх роду полонених. Цар для себе вибрав найгарнішу із полонянок, дочку їхнього старійшини Амалію. Незважаючи на те, що Василевс був ворогом, Амалія закохалась у відважного і величного царя. Три дні і три ночі не виходили вони із свого намету. Слуги розповідали, що не знали закохані ні дня ні ночі, а любили один одного так довго, що ще трохи і могли б померти. "Амалія буде нашою царвною" - говорили між собою люди. Вона зможе примирити нас з нашими ворогами, адже вона їхнього роду.
-Василевс, ти натішився дівчиною, віддавай її мені! Ти так захопився нею, що я не мав часу тобі сказати, союз Чорного Каменю обрав для жертвоприношення Амалію з роду Крессів.
- ТИ що Сірібус! Бери будь-яку іншу. Амалія від завтра стане моєю дружиною, я її не відддам!
- Кажеш не віддаси? Ти подумай добре чи зможеш ти встояти перед союзом? Подумай!
- Не віддам Амалію, хоч погублю своє царство.
-Ну тоді готуйся, що 8 храмів знищать твоє царство!
-Я зібрав тут найшанованіших жерців Анлантії, бо горе прийшло до нас і горе, це кохання моє. Я віддав своє серце Амалії і не можу віддати її на жертву Союзу. Всі 8 храмів готуються знищити нас. Знаю, що є серед вас мудреці, що знають закони Всесвіту і розмовляють із Божествами.
На вас моя надія.
Пройшла година, але ніхто із мудреців і жерців не знав, як врятувати Атлантію.
- Ну що ж друзі, я довго думав і не можу я вас погубити через своє безумство. Я віддам себе у жертву Союзу. У мені живуть сили найстарішого роду Атлантіїв. Вони отримають нові сили. Амалію буде врятовано і вас також. Прощайте, мав за честь служити вам!
-Володарю, зачекайте. Я теж довго вагався, але ми не можемо пожертвувати вами. Я знаю дещо: вже давно до мене приходить сяючий чоловік і просить відректися від поклоніння Союзові. І поклонятись його Творцеві. Він каже, що його Творець наймогутніший і єдиний справжній Бог..
-То пошвидше знайди сяючого чоловіка. Нехай врятує нас. Я готовий поклонитись тому хто допоможе перемогти Союз.
-Володарю, сяючий посланець передав, що ми повинні виконати волю його Бога. І аж тоді нас буде врятовано. Він наказує висікти на горі ВІрчібула вісім однакових отворів в тому місці, де печери. Кожен з тих отворів має бути направленим в сторону відповідного храму Союзу., а в середині печери висікти 24 отвори, наповнити їх сріблом, а у центрі печери має стояти золотий вівтар із пахощами.
-На щастя наші технологію з обробітку каменю давно вже шокують наших ворогів. Тож передай посланцю, що до завтрішнього вечора все буде готове.
Цього вечора з великим страхом чекала вся Атлантія! Василевс не збрехав, все було готово.
Ось сонце зайшло і над небом почали збиратись темні хмари. Грім ударив, засяяли блискавки і над царством прокотилась лавина мороку. Люди уже прощались один з одним, а Василевс з Амалією і придворними стояли у підніжжі гори.
Дивіться, дивіться, ось, яке біле сяйво з'явилось над горою. - закричала Амалія.
Кожен з восьми отворів засяяв білим сяйвом. Та таким, що було видно усе навкруги, краще, ніж удень.
Гори затремтіли, а блискучі білі промені із отворів простяглись на усе царство.
Знову дивіться. - закричала Амалія, - храм Сірібуса зник, там все світиться тим сяйвом. Храму більше немає.
Так само зникли усі інші сім. Біле ніжне сяйво оповило усю Атлантію, всі, хто постраждав від Союзу були зцілені і люди і, дерева, все. Все, що згоріло від вогню демонів було відновлено світлом.
-Зайдемо у наш новий храм Амаліє? - запитав Василевс. Всі інші теж зі мною. Тепер у нас новий один Бог. І я хочу, щоб ми всі йому поклонились..
-Печера теж змінилась, тепер дійсно була храмом. Все навколо сяяло тим світлом. Золотий вівтар
палав, але такого вогню жителі Атлантії ще не бачили. Горіло все, але не згорало і диму не було.
-Я єдиний Бог. і тільки у мені спасіння! Я визволив вас від ями пекельної, тільки мені одному поклоняйтесь - долинув голос із незгоряючого полум'я
-Так Боже. Я і мій народ поклоняємось тобі, і присягаємо до віку тільки тобі служити.
Амаліє, як чудово, ми одружимось у новозбудованому храмі! У храмі світла, а не темряви, як було досі. Це ж треба ...
В Атлантії було прийнято брати шлюб вночі. Церемонія одруження Амалії і Василевса проходила у новому храмі Єдиного Бога.
- Я кохаю тебе Амаліє і буду вірним тобі, аж до смерті!
-А я ще більше кохаю тебе і буду вірна тобі навіть після смерті!
-Боже, - просмовив Василевс, - дай знак, що ти схвалюєш цей шлюб. Дай знак, що любиш нас і не відвернешся від нас, як усі попередні.
..Місяць засяяв таким самим божественно сяючим світлом, як і попереднього разу.. А отвори заломили сяйво у середину.. Покриті сріблом отвори у стінах були ніби прожекторами, кожен з них направляв промінь на вівтар храму. Який так світився, що жителі найдальших закутків царства шоковано спостерігали за цим дивом.
-Амаліє, цей Бог дійсно нас любить!
-Кожного вечора, доки зберігатимете мені вірність храм, буде сяяти місячним сяйвом на знак моєї опіки над вами.
-Ми з дружиною зробимо все, щоб Місячне сяйво не зникало ніколи, ми присвятимо цьому все життя Боже...бо ти врятував моє кохання і за це я буду найпокірнішим твоїм рабом..
-Амаліє, ти частина того сяйва, що подарував нам Бог.. Народу Атлантії дуже пощастило із такою царівною
-Коханий, а ти частина того храму в якому сяє світло. Ти у мені, а я у тобі. Це і є справжнє кохання!
Коментарі