На дворі збиралась гроза. Самі небеса плакали над світом, бо в цю ніч сталось те, чого не міг уявити собі ніхто на землі.
Простора лабораторія була мрією професора Ліва Блекстоуна. Все життя він присвятив дослідженню ДНК і нарешті у нього є все, щоб здійснити мрію.
Одного дощового вечора професор Блекстоун, як завжди чекав трамвай. Думки літали тільки про одне.
- Мені майже вдалось! Майже вдалось! Я приручу ДНК і зможу воскресити будь-яку
живу істоту, яка коли-небудь існувала на Землі. - Ці бентежні мрії перервав чийсь суворий голос.
— Професоре Блекстоун досить мріяти, пора робити!!
— Ви хто?? Ви про що??
— Думаєте, я не знаю , а ?? Як ти потайки мрієш воскресити усіх геніїв людства. Сам хочеш вчитись в Енштейна. Чи не так?
* * * * * * * * * * * * * * * * *
Безсумнівно, "Дзеркальна зала" була саме для таких подій. Величезні грецькі колони, підлога із найдорожчого мармуру, безліч страхітливих золотих статуй із жахливими обличчями, і величезна сцена для виняткових виступів. Все це чітко підходило до найважливішої за всю історію конференції.
— Дорогі мої! Сьогоднішній день відкриває нову еру нашого буття, забудьте все що було до того. Настав наш час, світ буде у наших ніг. Механізм запущено і час пішов. Тож вітаю вас - незабаром все розпочнеться!
— Зал із здивуванням та із захопленням слухав свого лідера!
— Недаремно тут я зібрав лише еліту! Лише тих хто пройшов зі мною шлях від початку, від тих незапам’ятних часів, коли темрява панувала над людством. А спасіння не було ні там ні тут.
— Так ось, до чого я веду. Ми, знайшли спосіб, непомітний на перший погляд. Це все змінить,світ стане іншим. Таким про який ми давно мріяли. Ви повинні бути готові, шукайте ще агентів серед людей, збільшуйте наше число, бо приходить час і ми маємо бути готові!
* * * * * * * * * * * * * * * * *
Дивне світло оповило Ернеста тієї миті. Такого він ще не переживав: оповитий прекрасним сяйвом він покинув залу старого готичного собору, і опинився десь там - за межею. Все що він робив до цього втратило всякий сенс, це нове світло дало йому новий… кращий…
Любов, яку він відчув, не могла зрівнятись ні з чим. Ніхто й ніколи не любив його так як Бог, і це він сьогодні зрозумів. «ВИ, ті, що тут знаходитесь - вибрані діти мої, я вас обрав». Десь зовсім поруч пролунав ніжний голос і ще раз повторив ту саму фразу.
А далі… далі Ернест розчинився у цьому голосі і блаженство огорнуло його.
Через годину він повернувся до звичного стану свідомості, але був зовсім іншим. Очі дивно сяяли небесним сяйвом, а з обличчя не сходила мила посмішка. Всі, хто був поруч, знали, що так і має бути, адже саме так найкраще спілкуватись із своїм Творцем безпосередньо,чистою свідомістю.
Про почуте Ернест нікому не розповів, але сам довго думав чому саме зараз і чому саме йому.
Такої історії кохання, як у Ернеста і Амалії не було навіть у Ромео і Джульєти. Зі всією повагою до них - куди там їм.
А починалось усе зовсім незвично. Друг Ернеста Хайк захопився вивченням екзорцизму і попросив поїхати з ним в містечко Соллікс, де був один знаний у тих краях священник-екзорцист. Звісно, тоді Ернест не знав, що ця парафія давно відлучена від церкви за єресь.
Містечко було на диво красивим: тендітні прибрані вулички вимощені бруківкою, доглянуті зелені садочки, вздовж дороги сосновий ліс і на єдиному гірському схилі старенька дерев’яна церква.
— Що ту незвичного Хайк? Звичайна служба - пробурмотів розчарований Ернест.
— Ти не спіши, побачиш!
Після служби священик почав читати молитву-заклинання, і почалось: одна старенька жіночка ні з того ні з сього почала матюкатись таким триповерховим матом, що аж мороз по шкірі йшов, при тім, голос у неї був, як у дорослого чоловіка із сильним басом. Інша почала кричати, що зараз усіх переріже і закопає на цвинтарі.
Складалось таке враження, що тут усі збожеволіли.
І тут трапимлося дещо. Ернест ненароком озирнувся в бік і побачив Ангела серед бісів. Це була вона, немов ніжна польова квіточка стояла тримаючи тремтячими руками вервичку, а з очей текли сльози, все тіло тремтіло від страху. Ернест не міг відвести погляду. Зазирнувши обережно в її прекрасні і такі довірливі голубі оченята, він не міг відірвати погляду. Врешті-решт отямився, кинув Хайка і підійшов до неї.
— Ти чому плачеш? - Обережно й тихенько спитав Ернест.
— Я боюсь. Мені страшно. - І знову з очей потекли сльози, а тіло затремтіло.
Ернест ніжно пригорнув незнайому красуню, пригорнув, як люблячий батько, який готовий зробити все заради коханої донечки.
— Як тебе звати??
— Мене? Амалія.
— А мене Ернест.
— Амаліє, не бійся. Я з тобою і Господь з тобою. Все буде гаразд. - І знову очі Амалії і Ернеста зустрілись. Вони стояли майже в центрі храму, і вона потонувши у обіймах Ернеста пильно і так ніжно дивилась йому в очі, що він, бідолаха, забув геть усе і усіх. Забув свою дівчину, забув де він і для чого, забув, що обіцяв собі ніколи нікого не кохати.
Мить зупинилась. Час, простір і все інше служили тільки їм двом: "Я тану в твоїх очах " -прошепотів Ернест Амалії.
— А я вже потонула в безодні твоїх блакитних очей. - майже проспівала Амалія Ернесту тихенько на вухо. І справді, Ернест забув, що у нього теж блакитні очі.
В той час, як у церкві кричали, пищали, ляались, копались і стогнали біснуваті, то ці двоє стали неначе оазисом любові у цьому храмі. Дивно, але на них ніхто не звертав увагу, ніхто, неначе їх не існувало. Так, ніби вони були не тут і не там, а просто разом. Разом у любові.
Це впеше Ернест дивився дівчині у вічі. І не думав ні про поцілунок, ні про щось більше за це. Він взагалі не думав, він був частиною неї, а вона частинкою його. Одним лише поглядом вони обмінялись душами і тепер були цілим.
Коментарі